Зварич Н.А.

Засоби фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку
ПЛАН
1. Гімнастика, як засіб фізичного виховання
2. Ігри, як засіб фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку
3. Туризм, як засіб фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку
4. Спорт, як засіб фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку
5. Природні і гігієнічні фактори, як засіб фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку
В практиці фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку для ефективного вирішення завдань (освітні, оздоровчі, виховні) накопичена велика різноманітність засобів. До них відносяться фізичні вправи, природні і гігієнічні фактори.
Фізичні вправи, як основний засіб фізичного виховання
В українській системі фізичного виховання фізичні вправи сформувалися у вигляді гімнастики, ігор, спорту і туризму.
Гімнастика, як засіб фізичного виховання
Численні завдання гімнастики, широкий діапазон застосування і різноманітність вправ сприяли розвиткові різних самостійних видів гімнастики. Вони, частково, відрізняються один від одного метою і завданнями, специфічними вправами й особливими методичними прийомами.
На даний час найбільш поширеною є наступна класифікація, згідно якої гімнастику поділяють на:
1. Оздоровчі види.
2. Навчально-розвиваючі види.
3. Спортивні види.
Оздоровчі види
1.Гігієнічні види гімнастики
Ранкова гігієнічна гімнастика (зарядка)
Проводиться після сну. Мета – сприяти швидкому переходу від стану сну до активного стану. Зарядка стимулює рухливість в суглобах кінцівок, хребетного стовпа, розігріву організму; її тривалість 10-15 хв.
Гімнастика до занять
Виконання вправ гімнастики перед заняттями, на початку навчального дня, має на меті сприяти підвищенню працездатності учнів на перших уроках, загартувати організм, попередити викривлення постави. Для кожного класу складають свій комплекс вправ, але їхня кількість, число повторів і характер однакові. Це дасть змогу виконувати вправи всім одночасно під один музичний супровід.
Фізкультхвилинка
Завдання фізкультхвилинки – повернути втомленій дитині працездатність, увагу, зняти м’язове і розумове напруження, попередити порушення постави. Фізкультхвилинки проводяться на кожному уроці при перших ознаках втоми, яка наступає, як правило, після 20-30 хв. роботи.
Фізкультпауза
Фізкультпаузи проводяться у групах продовженого дня і в домашніх умовах протягом 10-15 хв. (кожних 50-60 хв. навчальної праці). Крім загальнорозвиваючих вправ, діти виконують біг на місці, стрибки, рухливі ігри. Під час фізкультпауз учні, як правило, роблять домашні завдання з фізичної культури, при можливості - під музичний супровід, що додає емоційності і служить додатковим фактором відпочинку дітей.
Ритмічна гімнастика
Це - один з різновидів гімнастики, змістом якого є різноманітні, прості за технікою виконання фізичні вправи (загальнорозвиваючі, танцювальні тощо). Завданням є оздоровлення організму і розвиток аеробних механізмів енергозабезпечення, а також оволодіння відчуттям музичного ритму і рухів.
2. Лікувальна гімнастика:
а) Коригуюча гімнастика
Мета – корекція постави та інших дефектів організму.
б) Функціональна гімнастика
Мета - поліпшення функціонального стану організму.
в) Реабілітаційна гімнастика
Мета - прискорена реабілітація після травм і захворювань.
Навчально-розвиваючі види
1. Базова гімнастика
а) Основна гімнастика
Мета її - забезпечити загальний фізичний розвиток, підвищити працездатність. Основна гімнастика є найбільш поширеним видом гімнастики. Вона забезпечує гармонійний фізичний розвиток і вдосконалення духовних якостей. Сприяє оволодінню основами рухів, координації, виховує моральні і вольові якості, є фундаментом для виконання нормативів державних тестів та базою для занять різними видами спорту.
2. Прикладна гімнастика
а) Професійно-прикладна гімнастика
Сприяє засвоєнню спеціальних рухів, вольових і фізичних якостей, формуванню професійних навичок, від яких залежить успішна професійна діяльність людини.
в) Спортивно-прикладна гімнастика
Широко використовується в навчально-тренувальному процесі у всіх видах спорту.
Спортивні види
а) Спортивна гімнастика
Гімнасти, виконують вправи на таких приладах: хлопці – вільні вправи, вправи на коні-махи, на кільцях, в опорних стрибках, на брусах і турніку; дівчата – опорні стрибки, вправи на різновисоких брусах, колоді та вільні вправи.
б) Художня гімнастика
Вид рухової діяльності, який характеризується застосуванням великої кількості вправ, що виконуються з предметами (обручем, стрічкою, м’ячем, булавами, скакалкою) і без них.
в) Спортивна акробатика
Вид спорту, який характеризується великою різноманітністю вправ динамічного і статичного характеру.
г) Спортивна аеробіка
Вид спорту, призначений для фізично підготовлених учнів, який має свої програму, правила змагань. Під час виконання композицій реґламентуються їхні тривалість, темп, кількість елементів, склад учасників та ракурси виконання.
На заняттях з фізичного виховання використовують різноманітні гімнастичні вправи, які поділяють на такі групи:
Стройові вправи – це способи сумісних дій у строю. Вони виконуються з метою: зручного розміщення учнів для розв’язання поставлених завдань; швидкого перешикування з одного місця в інше; виховання дисциплінованості, навичок колективних дій; формування гарної постави, стройової виправки; виховання почуття ритму і темпу.
Стройові вправи вивчаються у відповідності до стройового статуту Збройних Сил України і поділяються на: 1) стройові прийоми; 2) переміщення; 3) шикування і перешикування; 4) розмикання і змикання.
Загальнорозвиваючі вправи (ЗРВ) – це вправи, які застосовуються для загального розвитку всіх частин тіла і виконуються без предметів, з предметами: (палки, гантелі, обручі, скакалки, булави, лави), а також на приладах масового типу.
Загальнорозвиваючі вправи, як правило, складають у відповідні комплекси.
Фізичне навантаження при виконанні ЗРВ, залежно від контингенту учнів, можна дозувати добором вправ, кількістю їх повторень, інтенсивністю м’язового напруження, зміною вихідних положень тощо.
За допомогою загальнорозвиваючих вправ можна: вибірково впливати на окремі м’язові групи і на весь руховий апарат; розвивати потрібні рухові якості; формувати гарну поставу або виправляти окремі недоліки постави.
Вільні вправи – це поєднання загальнорозвиваючих, акробатичних і хореографічних вправ, а також елементів художньої гімнастики. Сполучення таких вправ можна виконувати різними частинами тіла (руками, ногами, тулубом - потоково та у вигляді комбінації). За допомогою вільних вправ успішно розвиваються і удосконалюються: координація рухів; почуття ритму; пластичність і виразність рухів; відчуття амплітуди, напрямку, швидкості, ступеня м’язового напруження.
Як і загальнорозвиваючі вправи, вільні вправи виконуються з предметами і без предметів. Предмети збільшують дію на організм і вимагають більш тонкої координації рухів.
Прикладні вправи – це вправи, які застосовуються в повсякденному житті. Основу прикладних вправ становлять природні рухи: ходьба, біг, стрибки, метання, подолання перешкод, лазіння і перелазіння, перенесення вантажу.
Прикладні вправи завжди виконуються з емоційним піднесенням, а тому їх можна включати в заняття з будь-яким контингентом. Вони є також добрим засобом для підвищення рівня фізичної підготовки.
Вправи на приладах - вони є вищим проявом фізичних можливостей учня і вимагають дуже тонкої координації рухів, великої фізичної сили, вміння орієнтуватись у складних положеннях, рішучості та сміливості.
Акробатичні вправи – це вправи, які об’єднують акробатичні стрибки і статичні акробатичні вправи. Прості за координацією і м’язовими зусиллями, їх можуть виконувати діти молодшого шкільного віку; а складні вправи, які вимагають високого ступеню розвитку фізичних можливостей, доступні лише спортсменам високої кваліфікації.
Вправи художньої гімнастики характеризуються рухами рук, ніг і тулуба, які виконуються у вигляді комбінацій, подібно до вільних вправ. Вправи художньої гімнастики є дійовим засобом естетичного виховання, в процесі їх виконання створюється певна культура рухів і прищеплюється позитивний художній смак.
Вправи в художній гімнастиці виконуються під музику.
Стрибки (прості й опорні) розвивають багато спритність, стрибучість, функцію рівноваги, формують спортивні і прикладні навички.
Ігри, як засіб фізичного виховання
Ігри є одним із самих доступних і найбільш поширених засобів фізичного учнів молодшого шкільного віку.
Вони відіграють особливо важливе значення для різнобічного фізичного розвиту, так як в них входять основні природні рухи людини (ходьба, біг, стрибки, метання, ловля та ін.) Крім того в іграх ці рухи використовуються в різних поєднаннях і комбінаціях.
Ігри відрізняються великою емоційністю, оскільки вони мають широкі можливості для прояву особистих якостей та ініціативи, створюють хороший настій, сприяють зміцненню дружби, та взаємодопомоги. Вимоги і виконання правил гри виховують в дітей дисциплінованість.
Прийнято розрізняти спортивні і рухливі ігри
До рухливих ігор відносяться ігри, спрямовані переважно на загальну фізичну підготовку і не вимагають від дітей спеціальної рухової підготовки. Вони побудовані на природних, різноманітних і простих рухах з включенням в роботу переважно великих м’язових груп та прості за змістом і правилами.
Систематичне використання рухливих ігор сприяє вихованню в учнів молодшого шкільного віку “школи рухів”, яка включає весь спектр важливо життєвих навичок. Одночасно поряд з фізичними якостями розвивається здатність до аналізу і прийняття рішень, що позитивно позначається на формуванні оперативного мислення і розумової діяльності загалом.
Виняткового значення рухливі ігри набувають у процесі навчання учнів молодших класів фізичним вправам де вони використовуються як форма закріплення і вдосконалення вивчених рухів.
Рухливі ігри можуть проводитись, як частина уроку фізичної культури, та входити в зміст інших форм фізичного виховання (вечорів, свят, днів здоров’я) або як самостійна форма на подовжених перервах, таборах відпочинку, за місцем проживання, в сім’ї і ін.
Всі рухливі ігри можна поділити на некомандні, ігри які переходять в командні і командні. В некомандних кожний гравець діє незалежно від інших, виконуючи правила гри. В перехідних іграх появляються елементи узгодженості в діях окремих груп гравців. В командних - ігри проводяться між командами чи групами гравців. Дії окремих гравців впливають на загальний результат команди. Зміст ігрової діяльності ускладнюється в міру переходу від некомандних до командних ігор.
Окрім того ігри діляться на сюжетні і не сюжетні.
Сюжетні ігри мають готовий сюжет і чітко визначені правила. Ці ігри дають можливість дітям відобразити свої уявлення про навколишній світ. Дії гравців залежать від ролі, яку вони виконують. Правила гри направлені на уточнення ходу самої гри та регулюють поведінку дітей в грі, визначають, що можна робити, а що ні.
Не сюжетні ігри базуються на виконанні рухових завдань – дій з предметами (м’яч, обруч, палки, скакалки і ін.), використання яких підвищує інтерес дитини до рухових дій.
Рухливі ігри можуть групуватись за змістом, наприклад: ігри з бігом, стрибками, метанням і ін.
За мірою фізичного навантаження розрізняють: ігри великої, середньої і малої інтенсивності.
До ігор великої інтенсивності належать ігри в яких одночасно приймає участь вся група дітей і які побудовані в основному на таких рухах, як біг і стрибки.
До ігор середньої інтенсивності належать ігри в, яких одночасно приймає участь вся група дітей, але характер рухів відносно спокійний (ходьба, передача предметів), а також ігри де рухи виконують невелика кількість дітей.
До ігор малої інтенсивності належать ігри де діти виконують рухи в повільному темпі і з малою інтенсивністю, активно діють лише декілька дітей, інші виголошують текст або спостерігають за грою.
В практиці фізичного виховання існують різноманітні варіанти рухливих ігор. Варіативність ігор дозволяє їх використовувати більш доцільно з врахуванням підготовленості дітей. Рухливі ігри на відміну від спортивних можна постійно ускладнювати. При цьому порядок епізодів, послідовність дій залишаються постійними. В грі найбільш доцільно можуть ускладнюватись рухові завдання через: збільшення відстані (для бігу, стрибків, метань); ускладнення виду рухів (з ходьби на біг, стрибки і ін.); зміна темпу рухів; збільшення числа перешкод; зміна взаємовідношення гравців (спочатку одні ловлять, а потім інші); збільшення чи зменшення кількості учасників.
До спортивних ігор відносяться ігри, які мають всі характерні риси спорту, вимагають спеціальної підготовки і спортивного вдосконалення гравців.
Спортивні ігри, окрім того, характеризуються наявністю боротьби гравців за перемогу своєї команди або за особисту першість. Вони відрізняться від рухливих складністю правил і техніки, а також умовами проведення.
В молодшому шкільному віці широко використовується проведення спортивних ігор за спрощеними правилами. За такими правилами можуть проводитись некласифікаційні змагання. Положення про такі змагання обумовлюють розміри майданчиків, воріт, склад команд, порядок замін, тривалість гри, форму і відхилення від правил.
Туризм, як засіб фізичного виховання
Туризм, як засіб фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку створює найбільш сприятливі умови для оздоровлення дітей. В туристичних походах діти на практиці використовують вивчені на уроках фізичної культури рухові дії (подолання перешкод, ходьба, лазіння і ін.).
Туризм також є засобом збагачення життєвого досвіду та пізнання краси природи.
Окрім того, туристичні походи пов’язані з перебуванням на відкритому повітрі і з максимальним використанням природних факторів (води, повітря, сонячних променів), які зміцнюють здоров’я та загартовують організм учнів.
Спорт як засіб фізичного виховання
Спорт є таким засобом фізичного виховання в якому завдання зміцнення здоров’я, розвитку фізичних якостей тісно пов’язані з завданнями по досягненню високих результатів в окремих видах фізичних вправ.
Специфічною особливістю спорту порівняно з іншими засобами фізичного виховання є спортивні змагання. Вони служать засобом для виявлення кращих результатів і розповсюдження передового фізкультурного досвіду.
Всі види спорту (за Л.П.Матвеєвим, 1990) можна поділити на п’ять основних груп:
1. Види спорту для яких характерна рухова діяльність спортсмена (легка атлетика, гімнастика, плавання, спортивні ігри і ін.).
2. Види спорту в основі яких лежить управління засобами пересування (велосипед, автомобіль і ін.).
3. Види спорту пов’язані з використанням спеціального спортивного обладнання (стрільба з луку, гвинтівки і ін.).
4. Види спорту в яких співставляються результати модельно-конструкторської діяльності (авія та судомодеювання і ін.).
5. Види спорту, основний зміст змагань в яких носить характер абстрактно-логічного перегравання суперника (шахмати, шашки).
Спорт відіграє велику роль в набутті учнями молодшого шкільного віку досвіду спілкування з товаришами та у стимуляції розвитку інтелекту і творчих здібностей.
Перші кроки у спорті дитина може зробити ще до вступу в школу, а закінчити спортивну діяльність в 30 років і старше. Свої можливості учні молодших класів можуть розкрити в дитячих юнацьких спортивних школах, які призвані проводити спортивну підготовку обдарованої молоді.
Ефективною формою роботи з організації дитячого спорту є спортивні інтернати, ліцеї і спеціалізовані класи.
Найбільш сприятливим віком початку занять спортом (за В.П.Філіним, 1980) для молодших школярів є: 7 років – акробатика, плавання, стрибки у воду, синхронне плавання, теніс, спортивна гімнастика (хлопці); 8 років – баскетбол, футбол; 9 років – волейбол, лижний спорт, легка атлетика, ручний м’яч; 10 років – бокс, боротьба, велосипедний спорт, веслування, фехтування.
Природні і гігієнічні фактори, як засіб фізичного виховання
Вирішення завдань фізичного виховання оздоровчої направленості можливе при умовах широкого використання в процесі занять фізичними вправами сил природи. Ці сили проявляються через сонячні, повітряні ванни та водні процедури з метою оздоровлення і загартування. Включені в режим навчальної діяльності учнів молодшого шкільного віку ці процедури є формою відпочинку і підвищують ефективність відновлення та оздоровлення.
Зауважимо, що їх вплив значно поступається впливу фізичних вправ на організм. Вони лише доповнюють їх виступаючи в ролі допоміжних засобів фізичного виховання.
Гігієнічні норми, так само як і сили природи, доповнюють і підсилюють вплив фізичних вправ на організм дітей. Виконання фізичних вправ дасть позитивні результати лише при дотриманні гігієнічних норм харчування, сну, місць занять, вимог особистої гігієни, гігієни праці, навчання і побуту.
Ні один з перерахованих засобів не може вважатись універсальним. Повноцінне і ефективне вирішення завдань фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку може бути досягнуто лише при умові комплексного їх використання.
Питання для перевірки знань
1. Дайте характеристику фізичним вправам, як основного засобу фізичного виховання
2. Розкрийте значення і методичні особливості використання у процесі фізичного виховання гігієнічних видів гімнастики
3. Дайте характеристику рухливих ігор за інтенсивністю та розкрийте шляхи ускладнення рухових завдань під час гри

Чабаненко І.В.

Особливості процесу навчання фізичним вправам учнів молодшого шкільного віку
ПЛАН
1. Етап початкового розучування вправи
2. Етап поглибленого розучування вправи
3. Етап закріплення та удосконалення вправи
4. Ключові моменти складання програми навчання фізичній вправі
Структура процесу навчання
Процес навчання руховим діям можна умовно розділити на три етапи, які тісно пов’язані між собою:
1. Етап початкового розучування вправи.
2. Етап поглибленого розучування.
3. Етап закріплення та вдосконалення вправи.
Етап початкового розучування вправи
Основна мета цього етапу полягає у вивченні основ техніки рухової дії. Перед вчителем стоять декілька завдань:
– створити попередню уяву про вправу;
– правильно й доступно поставити перед учнем рухове завдання;
– допомогти учневі створити програму дій, тобто полегшити пошук основного варіанту вирішення завдання;
– навчити виконувати частини (фази, елементи) техніки основної дії, котрі не були засвоєні раніше;
– сформувати загальний ритм рухової дії;
– попередити або усунути непотрібні рухи і грубі викривлення (спотворення) техніки руху.
Вирішуючи завдання, що полягає в створенні попередньої уяви про вправу, слід враховувати, що уява відіграє програмну функцію. Перш за все учитель повинен назвати вправу. Це дасть можливість зосередити увагу учнів на матеріалі, який вивчається.
Наступним кроком учителя є демонстрація вправи. Назвавши вправу, учитель пропонує подивитись, як вона виконується. Показ вправи дає можливість у більшому об’ємі доповнити уявлення про просторово-часові параметри рухів.
Практика роботи показує, що демонстрування вправи в цілому на початку навчання дає кращі результати, ніж показ частинами. Свої дії вчитель має супроводжувати поясненнями.
Пояснення стає дохідливішим лише тоді, коли його доповнюють відповідними наочностями.
Уявлення про нову рухову дію можуть бути повними лише тоді, коли ознайомлення з нею включає реальне “відчуття” рухів. Для цього в практиці роботи застосовується безпосереднє виконання вправи.
Характерним для етапу початкового розучування є те, що в перших спробах виконання вправи спостерігаються початкові прояви майбутньої помилки. Тому успіх у засвоєнні раціональної техніки виконання вправи багато в чому залежить від умілого і своєчасного попередження і виправлення (ліквідації) помилок.
Основними причинами грубих викривлень рухових дій на початковому етапі їх розучування є: 1. Невиконання окремих дій у вправі. 2. Несвоєчасне виконання окремих дій в вправі. 3. Неправильний напрям руху. 4. Недостатня фізична підготовка. 5. Боязнь виконання вправи.
Не слід багаторазово повторювати вправу з помилкою. Якщо ж помилка закріпилась, то для її виправлення можна застосувати такі прийоми:
1. Зупинити на деякий час виконання вправи, щоб загальмувати непотрібні умовно-рефлекторні зв’язки, а лише після цього знову приступити до розучування, акцентуючи увагу на тих фазах, де зафіксувалась помилка в минулому.
2. Перевчити вправу (якщо це можливо, враховуючи особливості техніки) в іншу сторону.
3. Скористатись прийомом “від важкого до легкого”. Зупинити виконання вправи, в котрій фіксується помилка, і вивчати вправу важчу, але подібну за структурою.
4. Посилити страхування, додатково покласти м’які поролонові мати, щоб зменшити негативну дію рефлексу самозахисту, котрий заважає правильному оволодінню технікою вправи.
5. Застосовувати словесний звіт і самооцінку про пророблену роботу. Висловлюючи усно всі деталі техніки у відповідній послідовності, учень краще усвідомить суть окремих дій, продумає їх і внесе відповідні корективи в свої дії, а це дасть можливість швидше ліквідувати помилки.
Етап поглибленого розучування
Якщо етап початкового розучування вправи передбачає, головним чином, засвоєння основ техніки, то на етапі поглибленого розучування здійснюється деталізоване її вивчення.
Основні завдання цього етапу передбачають:
– уточнення техніки виконання вправи згідно її просторових, часових і динамічних характеристик відповідно до індивідуальних особливостей учнів;
– удосконалення ритму дій – добитися вільного і суцільного виконання вправи;
– встановлення самоконтролю за руховими діями.
На етапі поглибленого розучування пріоритетним методом стає метод цілісної вправи. На тлі цілісного виконання вправи увага учнів вибірково концентрується на певних ланках рухової дії.
Головна роль методу цілісної вправи не виключає можливості і доцільності застосування на цьому етапі і методу розучування рухових дій по частинах. До цього методу повертаються за необхідності внести суттєві корективи в окремі ланки вправи. найчастіше це трапляється під час розучування рухових дій, котрі мають декілька головних ланок.
На цьому етапі навчання зберігають своє значення майже всі методичні прийоми, котрі застосовуються на початковому етапі, як от: підвідні вправи, фізична допомога, орієнтири. Але використання цих прийомів з часом стає більше епізодичним.
Етап закріплення та удосконалення вправ
Цей етап передбачає вдосконалення рухових дій в умовах його практичного застосування. Тут вирішуються такі рухові завдання:
– закріпити навик володіння технікою вправи;
– розширити діапазон варіативності техніки вправи для доцільного виконання її в різних умовах і при максимальних проявах фізичних якостей;
– завершити індивідуалізацію техніки виконання вправи відповідно до ступеня розвитку індивідуальних здібностей.
В міру закріплення навику повторення рухів може проходити в різноманітних з’єднаннях (зв’язках) з іншими вправами, що може відбуватись при:
– ускладненні зовнішніх умов;
– змінах у фізичному і психічному стані учня (втома, відвернення уваги, хвилювання або на тлі інших емоцій);
– наявності різноманітних з’єднань (зв’язок) з різними вправами, а також і в таких з’єднаннях, де виникає необхідність побороти вплив негативного переносу навику;
– зростанні фізичних зусиль (з різних вихідних положень, у складне кінцеве положення).
Етап закріплення та вдосконалення рухових дій характеризується органічним злиттям процесів уточнення техніки вправ і виховання фізичних якостей, котрі забезпечують максимальну ефективність дій.
Таким чином, етапи розучування вправ розглядаються як єдиний і неподільний процес. Всі умовно виділені етапи, взаємопов’язані, і між ними не існує чітко виражених меж і переходів. Ці етапи, як правило, стикуються і накладаються один на одного, тобто кожен наступний починається на тлі попереднього. Загальна мета процесу навчання виражена в досконалості виконання рухових дій, результатом котрої є гармонійний завершений рух.
При підготовці до вивчення вправ важливо знати не лише техніку, але і дидактичні властивості, тобто всі особливості навчання даному рухові. В ідеалі всі необхідні відомості про навчання повинні бути систематизовані у вигляді розробленого методичного посібника. Діяльність вчителя направлена на створення такого посібника складається із наступних періодів:
Перший період – дослідження і описання руху. Результатом роботи на даному етапі є детальний опис руху в кожній фазі руху з визначенням головних завдань.
Другий період – визначення основних навчальних вправ і необхідних базових навичок. На даному етапі вчитель повинен виконати наступні операції:
1. На основі раніше дослідженої структури вправи виділити рухові компоненти вправи.
2. Підібрати такі навчальні вправи з допомогою яких можна було б засвоїти кожний із раніше виділених компонентів.
3. Розділити вправи на базові і операційні, тобто вправи якими учень повинен оволодіти до початку навчання і ті які будуть засвоюватись в процесі навчання.
4. Скласти ланцюг виконання вправ, тобто вказати їх найкращу послідовність – алгоритм виконання операційних завдань.
Третій період – виявлення можливих помилок і підбір корекційних завдань.
Необхідно передбачити хоча б найбільш можливі і суттєві порушення у виконанні вправ та бути методично готовим до їх подолання. Потрібно виконати наступні операції:
1. Виявити можливі помилки, які можуть виникнути під час виконання навчальних вправ.
2. Вивчити причини виникнення даних помилок.
3. Розробити ефективні вправи для виправлення даних помилок.
Четвертий період – розробка повної програми навчання. Це означає, що на кожному етапі навчання вправі діяльність педагога і учня повинна будуватись за циклічною схемою “інформація – операція – контроль – корекція”. Конкретно це зводиться до наступного порядку дій:
1. Вчитель ставить перед учнем завдання, пояснює техніку, спеціальні вимоги та характер виконання (інформація).
2. Завдання практично виконується (операція).
3. В ході та після виконання вправа оцінюється, виявляються помилки (контроль).
4. За результатами контролю виноситься рішення про характер наступного завдання, визначаються засоби виправлення помилок (корекція).
Розглянемо основні ключові моменти складання програми навчання фізичним вправам.
Серії навчальних занять
При вивченні кожного навчального завдання враховуються індивідуальні особливості учнів та їх готовність до навчання, здійснюється контроль за виконанням завдань, визначається порядок переходу від одного до другого.
Методи і методичні прийоми
Методи і методичні прийоми навчання були розкриті у попередніх темах , єдине на, що ми хотіли б звернути увагу, це те, що ефективність навчання руховим діям, в певній мірі залежить від добору засобів і своєчасного та правильного використання методів і методичних прийомів навчання. Вирішення питання “чому навчити” і “як навчити” повинно стати головним в побудові методики навчання.
Рівень фізичної підготовленості
Учень повинен приступити до вивчення тієї чи іншої вправи лише при наявності необхідного для цього рівня фізичної підготовленості, який визначається за допомогою тестування.
Базова рухова підготовленість учня.
На основі аналізу рухової підготовленості, вчителем може бути отримана інформація про стан готовності учня до виконання вправи.
При низькому рівні рухової та фізичної підготовленості вчитель повинен виконати одну з наступних дій:
– відмовитись від вивчення нової вправи або відкласти вивчення її до більш сприятливого моменту;
– при недостатній фізичній підготовленості учня розробити додаткову програму занять, яка допоможе довести учня до належного рівня підготовленості, після чого поновити заняття за основною програмою.
Помилки та шляхи їх усунення
Програмуючи процес навчання необхідно передбачити хоча б найбільш можливі і суттєві порушення у виконанні навчальних вправ та бути методично готовим до подолання таких труднощів. Потрібно виконати наступні операції:
- визначити основні компоненти техніки виконання вправи та градацію їх оцінювання.
- виявити причини виникнення даних помилок (низький рівень фізичної підготовленості, нерозуміння навчального завдання, недостатній самоконтроль рухів, втома, негативний перенос навички, несприятливі умови виконання вправи).
- розробити ефективні вправи для виправлення даних помилок.
Домашні завдання
В процесі вивчення вправи домашні завдання в основному повинні бути спрямовані на покращення рівня фізичної підготовленості учнів. Вони повинні бути не періодичними, а пропонуватись учням протягом року і змінюватись в залежності від проходження навчального матеріалу. Потрібно розробити домашні завдання таким чином, щоб вони були взаємопов’язані із матеріалом, який вивчається протягом серії навчальних завдань, чи об’єднували ці серії. Бажано, щоб вправи, які пропонуються учням для домашнього виконання в певній мірі були схожими до вправи, яку планується вивчати чи вивчається. Тобто мова йде про підготовчі і підвідні вправи різниця між якими досить незначна, а у деяких випадках і зовсім відсутня. Найбільш оправданою по відношенню до навчальних уроків в молодших класах є вибіркова (поточна) перевірка домашніх завдань. Вона дає змогу не зупиняючи ходу уроку звернути увагу на помилки або позитивні сторони при демонстрації учнем вправ виконання яких напряму залежить від домашнього завдання.